Роль комп’ютерних мереж в становленні інформаційного суспільства

Наше повсякденне життя важко уявити без досягнень обчислю­­валь­­ної техніки та телекомунікацій. Розвитку комп’ютерних мереж та телеко­му­­ні­­кацій передувало винайдення телеграфу, радіо і телефону. Об’єдну­ва­ти комп’ютери в мережі почали тільки 60-х роках XX ст., та вже зараз, завдяки вдосконаленню апаратури та програмних засобів, освічена людина може експлуатувати комп’ютерну мережу.

Зв’язок на невеликі відстані в комп’ютерній техніці існував ще до появи перших персональних комп’ютерів. До великих комп’ютерів при­­єдну­­валися численні термінали. Правда, практично ніякого оброблення інформації вони не робили, і основна мета організації зв’язку полягала у тому, щоб розділити машинний час великого потужного й дорогого комп’ютера між користувачами, що працюють за цими терміналами. Це називалося режимом поділу часу, тому що великий комп’ютер послідовно в часі вирішував задання багатьох користувачів. У цьому випадку досягалося спільне використання найдорожчих у той час ресурсів – обчислювальних.

Потім були створені мікропроцесори й перші мікрокомп’ютери. З’явилася можливість розмістити комп’ютер на столі в кожного кори­сту­вача, тому що обчислювальні, інтелектуальні ресурси подешевіли. Але всі інші ресурси залишалися ще досить дорогими. Об’єднавши кілька мікрокомп’ютерів, можна було організувати спільне використання ними комп’ютерної периферії. При цьому все оброблення інформації проводи­лося на місці, але її результати передавалися на централізовані ресурси. Тут знову ж спільно використовувалося найдорожче, що є в системі, але вже зовсім по-новому. Такий режим одержав назву режиму зворотного поділу часу.

Потім з’явилися персональні комп’ютери, які відрізнялися від пер­ших мікрокомп’ютерів тим, що мали повний комплект досить розвиненої для повністю автономної роботи периферії: магнітні диски, принтери, засоби інтерфейсу користувача (монітори, клавіатури, миші й т. п.). Пери­ферія подешевіла й стала за ціною цілком порівнянною з комп’ютером.

Створення комп’ютерних мереж було викликане практичною потре­бою – мати можливість спільного використання даних. За відсутності мереж доводилося роздруковувати документи, щоб інші користувачі могли працювати з ними, чи копіювати інформацію на дискети або інші накопичувачі даних. При цьому перевагою мережі є спільне використання комп’ю­терів, даних, принтерів, модемів та інших пристроїв. Наприклад, мережа дозволяє об’єднати обсяги дисків всіх комп’ютерів, забезпечивши доступ кожного з них до всіх інших дисків як до власного. Без мережі також неможливо обійтися в тому випадку, коли необхідно забезпечити узгоджену роботу кількох комп’ютерів. Мережа дозволяє синхронізувати дії комп’ютерів, розпаралелити і відповідно прискорити процес оброблення даних.

Перші комп’ютерні мережі були невеликими і об’єднували близько десятка комп’ютерів і принтер. Технології обмежували розміри мереж, у тому числі кількість комп’ютерів у мережі та її фізичну довжину [6]. Наприклад, на початку 80-х років XX ст. найпоширеніший тип мереж складався не більше ніж із 30 ком­п’ютерів, а довжина кабелю мережі не перевищувала 185 м. Такі мережі легко розташовувалися в межах одного поверху чи будинку невеликої організації. Для маленьких фірм подібна конфігурація підходить і сьогодні. Такі мережі називаються локальними.
Проте локальні мережі не могли відповідати попотрібном великих під­при­ємств, офіси яких зазвичай розташовані в різних місцях. Коли переваги комп’ютерних мереж стали незаперечними і мережеві програмні продукти почали заповнювати ринок, то перед корпораціями для збереження їх конкурентоспроможності постало задання розширення мереж. Почали з’являтися нові стандарти, на основі локальних мереж стали створюватися великі системи. Більшість організацій отримала змогу зберігати і спільно використовувати в мережевому середовищі величезні обсяги життєво необхідних даних .

Сьогодні ідея з’єднання комп’ютерів за допомогою кабелю (чи безпровідного середовища) не здається нам особливо видатною, але свого часу вона ознаменувала нову віху в історії комунікацій.

На сучасному етапі відбувається становлення інформаційного сус­пільства. Сучасні інформаційні  технології мають вирі­шаль­ний вплив на зміни, які відбуваються в соціальній структурі сус­пільства, економіці, розвитку інститутів демократії тощо .

Інформаційні технології, які покладено в основу інформатизації, на рубежі XX-XXI ст. стали важливим інструментом науково-технічного і со­ціально-економічного розвитку суспільства. Вони продовжують викону­вати суттєву роль у прискоренні процесів отримання, використання і роз­повсюдження нових знань і на їх базі прийнятті оптимальних обґрун­тованих управлінських рішень, що, у свою чергу, сприяє підвищенню рівня добробуту країни .

Інформатизація – це організований соціально-економічний і нау­ко­во-технічний процес створення оптимальних умов із метою задоволення інформаційних потреб на основі формування і застосування інформа­ційних ресурсів за допомогою інформаційних технологій і розвиненої інфраструктури. Інформатизація здійснюється шляхом вдосконалення і щільної взаємодії процесів і технологій споживання (створення докумен­тованої інформації, методів, засобів її оброблення, пошуку, розповсюд­ження, збирання, накопичення і збереження) із процесами створення і роз­витку засобів, що повинні їх забезпечити (програмних, технічних, лінгвіс­тичних, правових, організаційних щодо забезпечення документавання інформації і виконання інформаційних процесів).

Тематика інформаційного суспільства, розвитку світового ринку те­ле­комунікацій, Internetу не сходить зі сторінок провідних ділових віт­чизняних і зарубіжних журналів. Колосальні обсяги інформації, присвячені цій тематиці, доступні зараз засобами Internet. Особливо це стосується висвітлення діяльності міжнародних і національних організацій з розроб­лення і реалізації стратегій інформаційного розвитку. До найбільш цікавих джерел можна віднести Європейську Koміcію Ради Європи, Організацію економічної співпраці розвитку, Всесвітній союз зв’язку, адміністративні органи, відповідальні за побудову "інформаційної магістралі" в США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Франції, Австралії, Японії та інших країнах. Актуальність входження України в інформаційне суспільство поступово усвідомлюється вітчизняним науковим і політичним спів­то­вариством, про що свідчить велика кількість законодавчих актів у сфері інформації.